Udaipur. Міський палац.

Udaipur. Міський палац.

Після відвідин хавели-музею ми взяли курс на головну атракцію Удайпуру — Міський палац махараджі. Хто вміє створювати собі пригоди з повітря? Ми! Несвідомі того, ми під’їхали на тук-туці до північного входу. Купили квитки, погодились на супровід екскурсовода і відбули чудову екскурсію. Потім об’їхали палац, погуляли по парку і… не впізнавши будівлі зі сторони південного входу, знов купили квитки. Не використали їх, бо плаваючи по озеру, зустріли знайомих. Через день з боєм Якуб поміняв їх на такі ж з новою датою, щоб подивитись що ми пропустили. А тоді виявилось, що гарною під’їзною дорогою ми знов вийшли на подвір’я Палацу. Ну, приїхали! Що тепер? Нічого страшного! Пофоткали всю ту красу зовні в сонячному світлі і Христя пішла до іншої каси повертати квитки 🙂 🙂 🙂 Робила я це на “теля”:

“Доброго дня! В нас тут така ситуація…ми не можемо скористатися цими квитками і я б хотіла їх повернути!”

“А ви їх де купляли?” – питає касир.

“В касі!” – відповідаю. Кліпаю. Забороняю підсвідомості злосливо коментувати мої ж відповіді для збереження невимушеного виразу обличчя.

“В цій?” – уточнює, бачачи, що код каси не його.

“Ні! Але в туристичній інформації біля входу в Палац нам сказали, що квитки можна повернути в будь-якій!” – не здаюся.

“Нічого не знаю!” – завдає удару у відповідь касир і віддає квитки.

“Му” – кажу.

Стою. Касир дивиться крізь мене в безконечність. Стою.

“Му” – кажу. “Я тут квитки хочу повернути! Хороші, не використані ні разу!”

“Ну давайте я подивлюсь” – вирваний з безконечності каже касир.

Крутить їх секунду в руках і віддає гроші. Може це і є таємниця взаємодії з індусами? Мені, переважно, не вистачає внутрішнього спокою на такі практики.

Ну але пригоди-пригодами, а ми все ще в першому дні нашої подорожі під північною брамою Міського палацу махараджі. Нам запропонував свої послуги легальний (бо з посвідченням) екскурсовод. Ми його чемно слухали і вдячно погоджувались на допомогу в носінні візка численними сходами Палацу. Екскурсовод виявився чудовим хлопцем і провів нас кількома закритими проходами, коли в основні ми не вміщалися візком абощо.

Міський палац махараджі в Удайпурі — найбільший палац такого типу в Індії. Його будівництво розпочалося після втечі тогочасного махараджі з Чітторгару — величезної фортеці, яку не вдалося втримати під натиском моголів. Моголам вона потім кісткою в горлі стала. Про це вже трохи було і ще буде згодом. Палац розбудовувало кожне покоління володарів. Добудовувало набережну, палац і відпочинкову резиденцію на озері, Літній палац на іншому березі озера і Мусонний палац на горі над Удайпуром. Розмах цих всіх проектів і композиція, яку вони творять на тлі неймовірного краєвиду озера і узгір’їв навколо нього — запорука унікальності Удайпуру.

На подвір’ї Міського палацу є спеціальні стійла для слонів, а в зовнішніх конюшнях зараз сувенірні магазини. Також там є клітка-пастка для тигрів і леопардів. Всередині гарний музей, та все ж найбільше враження справляє архітектура, розписи, оздоблення галерей і краєвиди з численних терас.

Експонати музею змушують переналаштовувати автосприйняття світу. Наприклад оці сани Св.Миколая насправді є сідлом махараджі для їзди на слоні. Драбина біля стіни не менш срібна за сідло і слугує для підйому на слона, а на синьому тлі висить слоняча біжутерія.

Серед нових експонатів є срібний екскаватор 🙂

Окремою будівлею на території Палацу є Дурбар — зала для аудієнцій і балів, яка до тепер виконує свої функції. Там висять одні з найбільших і найважчих світильників-жирандолів (чи витримає стеля перевіряли, підвішуючи платформи зі слонами 🙂 Ви теж згадали мультик про 38 папуг? 😉 ). Стіни Дурбару прикрашені зброєю і портретами правлячої династії. А це не дрібничка: вона налічує 76 поколінь і, ніби, вважається найстрашою в світі. Тому давні портрети — це приклади чудового малярства, а сучасні — взірці якісного широкоформатного друку фотографій.

На другому поверсі розміщена Кришталева Галерея. Це місце наповнює колекція кришталю. Якщо зараз ви собі уявили келихи і салатниці, то розсуньте межі уяви до ліжка, нічних столиків, канап, обіднього столу, пуфів і всіх-всіх мислимих і немислимих меблів. Кришталеві черевички Попелюшки тихо плачуть в куточку. Зразу біля Снігової Королеви, яка там же ж кусає лікті! Що Янукович знав про понти в порівнянні з індійськими махараджами?

Якщо будете в цьому дурбарі, не забудьте скористатися вбиральнею. Попавши туди на четвертий день мандрів Удайпуром і околицями, мені не хотілося її покидати: надзвичайно чиста, простора, з холодною і теплою водою, милом і лосьйоном для рук, чудовою сантехнікою і взагалі словами не передати. Одним словом я була дуже близькою до порушення внутрішнього табу на селфі у вбиральнях. Тепер, коли втрималася там, стійкості моїх переконань загрожує вже дуже мало місць 🙂

На закінчення ще кілька фото з останнього дня, де палац в сонячному світлі.



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *