Вчимося жити в Індії. Дрібнички.

Вчимося жити в Індії. Дрібнички.

Індія дуже інакша, та ще й дуже різна. Кажуть, її можна або любити, або ненавидіти. Мені здається, що їй варто давати багато шансів: вона величезна і різні частини приголомшують по своєму.Перше враження тут завжди оманливе.

Я надалі вважаю, що мені ще зарано писати на серйозні теми: про індійську душу, про логіку, яка керує цими людьми, про касти і звичаї. Ці теми-скелі важливі і важкі, але на щодень наше життя складається часто з дрібниць. От про такі камінчики, які кидаються в очі то тут, то там сьогодні я буду розказувати.

Однією з перших дрібничок, які я тут помітила став спосіб конденсації води на вікнах машини: тут вікна запотівають ззовні. Логічно, там 40 градусів тепла, а всередині якихось 25… Це мене й надихнуло тримати очі і мозок широко відкритими.

Наступне спостереження, можливо, не достатньо помітне на фото, але оці щити з огорожі будівельного майданчика всі мальовані вручну. Для двох лого знизу використаний трафарет, а лого зверху і написи злегка відрізняються на кожному щиті. А таких по дорозі сотні. Дивлячись на всі, можна помітити специфічний почерк всіх людей, які їх малюють. Це щодо питання вартості праці і способу її розподілу в суспільстві. Людей в них багато 😉

А оце не що інше, як згущик. Я тотальна НЕ солодкоїдка і в Україні використовувала згущик досить рідко, не кажучи вже про їдження ложкою отак просто. Щось змінилося в Польщі, коли раптом виявилося, що такий рідкий, не варений там не доступний. Без надмірних надій купила конденсоване молоко в Індії і, спробувавши, заніміла: воно один в один, як в Україні. Тепер іноді я його їм просто безпардонно ложкою з банки. Така ж історія з кропом. Він тут час від часу появляється, хоча продавець з овочевого каже, що має бути постійно зимою. (чому вони можуть постійно вирощувати кінзу, шпинат, а кріп — ні, питати зайве 😉 )

Це ж упакова желейних цукерок польськї фірм Вавель. Вавель в Польщі, це як свого часу Світоч у нас. Шоколадні цукерки цієї марки чудові. Індійський ринок натомість залитий недорогими желейками. Що-що, а польських цукерків я тут не очікувала побачити. Причини експорту саме такої продукції можуть ховатись в складниках шоколаду: різні групи населення не їдять певних специфічних продуктів. Яєць наприклад. Одним словом у цукерок Корівка Roshen тут шансів немає 😉

Їдучи до Індії я готувалася до тутешньої спеки і сонця: креми з сильними фільтрами, креми від сонячних опіків і т.д. В Делі виявилось, що не дуже то й спалює те сонце, якщо мінімально уникати прямої експозиції літом. Зараз, восени, рівень забруднення повітря зріс і маю враження, що смог затримує ультрафіолет. Не знаю чи має це сенс з наукової точки зору, але факт-фактом: в Делі ми не згоріли ні разу та й не дуже засмагли. В серпні ми подорожували до Удайпуру. По прильоті виявили, що нам неймовірно пощастило з погодою: густі пухнасті хмари, час від часу дощ і 25 градусів тепла дали шанс класно відпочити від 40-градусної сонячної спеки Ґурґаону. Яким же ж було моє здивування, коли за 4 дні мандрів в таких умовах виявилось, що засмагли ми більше, ніж в Делі!

Вже як згадала про Удайпур, то покажу чудо інженерної думки, яке ми зустріли там в одному з парків. Це ліхтар. Він замонтований на дереві. А біля дерева стоїть ліхтарний стовп. Бо ж чому б і ні? 🙂

Тутешні майстри мають часто вкрай альтернативну думку щодо способу функціонування цього світу і причинно-наслідкового зв’язку. Мій допис про майстрів-ламайстрів багатьох розсмішив, тому зараз вважаю за необхідне сказати, що хлопці працюють 24/7! Однієї ночі трохи за північ, коли все навколо вже спало, а я ще щось читала, мене насторожили дивні звуки в коридорі. Я страшний страхопуд! Мене ж і посеред Болгарії мало вовки не з’їли, коли ми ночували в гамаку мандруючи Балканами. Чоловік мій, правда, вважав що це пси з сусіднього села завивають і, традиційно для таких ситуацій, виявився правий, та все ж я свою дозу адреналіну отримала 🙂 🙂 🙂 Підкрадаюся я на пальчиках до домофону (який метрів за 7 від вхідних дверей, тож крастися сенсу мало 😉 ), включаю відеокамеру і що бачу? В коридорі майстри міняють лампочку! Троє їх! І навіть з драбиною своєю! Щосили я понеслась по фотік, але встигла сфоткати лише завантаження драбини в ліфт. Так що хай там як, а вони працюють! 🙂

Тема електрики тут цікава. Пригадую демотиватор про “одноразового електрика” з Індії, який зображав індуса без жодних засобів захисту, який босоніж стоїть на високовольтному стовпі і щось там ремонтує. Зате продовжувачі тут мають запобіжники. В нас отакі. Вони час від часу перегорають, як лампочки і їх треба міняти. Чому тостер не працює? Та, запобіжник перегорів. А що?

Ще тут часом не працює супутникове телебачення через специфічне положення сонця. Зважаючи на те, що я включаю телевізор раз в ніколи, а таке явище, якщо вірити напису, відбувається двічі в рік, то це неймовірне щастя — натрапити на нього! 🙂

До процесів, які тут влаштовані інакше належить також миття овочів. Це виглядає так: всі овочі і фрукти, які приносяться додому одразу миються у великій кількості води із використанням спеціального засобу на базі оцту і інших знезаражуючих речовин. Салата вимочується у воді з содою. Потім все це сушиться і тільки після цього потрапляє в холодильник чи до фруктового кошика. Тільки так оброблену їжу їдять діти. В Європі це для мене було би тотальним перегинанням палки, згадуючи яку кількість зелепуги чи молодої моркви з землі я з’їла в дитинстві. Тут це питання частоти розладів травлення: чи це будуть лише вірусні, які час від часу косять всіх, чи ще набуті через недостатню гігієну сирої їжі. До речі, руки я також почала мити частіше 🙂 А коли якісь продукти тривалого зберігання привозить доставка, то виявляється, що мити треба і їх, щоб не забруднити собі холодильник болотом з томатної пасти наприклад. Або щоб шляк не трафив, коли Тея так смаковито облизує упаковку з соком 🙂

Від їжі до сфери послуг. Отак виглядає посполита перукарня. Вартість стрижки в ній 25-50 рупій. Натомість стрижка в модних салонах, якими переповнені торгові центри сягає 6 тисяч рупій і більше. Щоб перевести це на гривні можна грубо ділити на 2 (станом на жовтень 2017 року). Деякі вуличні перукарі на біду можуть і зуби підрихтувати. Так, середньовіччя тут підморгує до нас на кожному кроці навіть серед хмарочосів Ґурґаону. Думаю, варто наголосити, що такий розстріл цін властивий для Ґурґаону, повного людей, які володіють неймовірними сумами чорної готівки. Вже в Делі ціни більш притомні, а в інших частинах Індії й поготів. Може за виключенням Мумбаю.

Ну але повернемось до веселіших речей. Наявність тут свастики на дверях квартир чи магазинів — не мала б дивувати нікого. Її малюють просто пальцем, як в нас хрестик священик під час посвячення помешкання, наприклад. Це давній символ щастя, який нахабно споганили для європейського сприйняття нацисти. А от ґудзики, ніби щойно з мундиру СС мене таки здивували 🙂 Загалом ставлення до Гітлера і всього з ним пов’язаного в них цікаве. Mein kampf є майже в кожному книжковому магазині і кількох індусів, з якими в розмовляла на цю тему, захоплює чи тішить Гітлер. Проте, чи варто це одразу засуджувати? Що ми знаємо про 7 мільйонів загиблих з голоду індусів під час Другої світової війни? Ще раз: 7 мільйонів (!!!) індусів загинули з голоду, коли під час Другої світової всі ресурси цієї колонії Великої Британії були спрямовані на забезпечення фронту. Про це відомо в Європі? Чи прийнято згадувати інші моменти біографії Черчіля? А чи належить його засуджувати? Як би розгорталися події в Європі, якби не ресурси з Індії? Щось не весело получилось… Може про звірів буде веселіше?

До недавнього часу в нас була отака мешканка балкону. Приходила вона вечорами сама або з подругою до вікна, яке біля обіднього столу і їла з нами вечерю: ми свою, а вона нічних метеликів, які прилітали зваблені світлом від вікна 🙂 Але ось уже кілька днів не приходить. Мабуть також стала чиєюсь поживою. Варіантів багато. Чого варті лише орли, яких тут постійно видно в небі.

Говорячи про небо, мушу сказати, що воно в нас вже 2 тижні жовте: вночі температура спадає навіть до 18-20 (!) градусів 😉 тож гаряче повітря вже не виносить смог подалі і він постійною шкарлупою висить над містом. Кажуть, найгірше буде в січні, коли рівень забруднення ще більше зросте через спалювання індусами всього підряд для обігріву. А на разі, поки моя фейсбук стрічка бурчить наріканнями на холод і потребу одягати шапки і колготки, я всеще без шкарпеток, зате в масці. І так, Мам, поїла! 😉



2 thoughts on “Вчимося жити в Індії. Дрібнички.”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *