Sariska National Park

Sariska National Park

“Я хочу втекти в дрімучі ліси,

Я втомився від міської асфальтної краси…”

ТІК

Ці слова не були для мене ніколи настільки актуальні, як після кількох місяців життя в кам’яних, cкляних і алюмінієвих джунглях Ґурґаону. На той час руки ще не дійшли до того, щоб завести якусь рослинність вдома, тож зеленого навколо було дуже мало. Живучи в Україні і Польщі я присягалася собі, що ніколи ніяких вазонків вдома не буде, але північ Індії все швидко змінила 🙂 А останньою краплею були відвідини Національного парку Саріска. Він же ж є заповіною територією, де живуть тигри.

З тими тиграми, щоправда, тяжко: декілька років тому вони трохи вимерли. Ну як вимерли — їх потруїли мешканці навколишніх сіл. Але я б не спішила розпинати селян: навколо Саріски є декілька чудових землеробних сіл з широкими полями і великою кількістю худоби. Саме на неї і зазіхали тигри. А якщо ще й зважити на святість корів і цінність буйволів, то тигри самі підписали собі вирок. Ще якусь сотню з гаком років тому полювання на тигрів було розвагою махараджів і придворних вельмож, що дозволяло зазначити людську територію і тримати недурних тигрів на відстані. Але часи змінилися і в хід пішла менш шляхетна, але надзвичайно ефективна, отрута. Кажуть, одна стара тигриця, наївшись отруєного м’яса, принесеного селянином, подивилась йому в очі і людською мовою сказала: “Передай своїй жінці — це я зжерла вашу корову!” 😉 (ну зима ж близько, як без того?) 🙂

Тим часом працівники парку нагадали собі, що фінансову підтримку від держави вони отримують здебільшого на тигрів, зарухались і привезли кількох з іншого національного парку. Тепер тигри живуть в одній частині парку, подалі від сіл. Їх там підгодовують і таким чином намагаються втримати від полювання на худобу.

Саме біля цієї частини парку ми ночували в відпочинковому комплексі, який складався з хатинок-наметів. Більшість, як чує намет в 40-градусну спеку, крутить пальцем біля скроні. І добре робить. Але що ви скажете на намет з кондиціонером, душем, туалетом, телевізором?

А ще мені дуже подобалися інші гості цього відпочинкового комплексу. Виключно індуси, багато з малесенькими дітьми і всі з величезною повагою до свого і чужого особистого простору. По номерах машин видно було, що публіка з Делі. Словом зібралися люди, які воліють сюрчання цикад і невибагливу індійську кухню ніж дискотечний бум-цик-цик популярних готелів з коктейлями.

Після ночі під спів цикад і лопотіння крил кажанів ми вирушили до Саріски. Одразу скажу, що вірити інформації зі сторінки Парку не можна: джип-сафарі, як і в інших парках, вирушають від брами не цілий день, а лише в межах двох сесій: ранкової і вечірньої. Проте особливістю цього парку є розташування посеред нього важливої для індусів святині Ханумана — бога-мавпи. Між віруючими і адміністрацією парку тліє конфлікт, компромісом у якому є дозвіл проїзду власним транспортом до святині з обмеженням швидкості до 20 км/год.

Нас це більш ніж влаштовувало: діти могли безпечно їхати в своїх автокріслах і розглядати природу за вікном. Невдовзі вони поснули від рівномірного колисання на нерівностях дороги і дорослі могли остаточно пуститись берега і поводитись, як діти. 🙂 Так, ми не попали до закинутого форту в гущавині парку, але не дуже то й хотілось 😉 🙂

За бортом були комфортні 27 градусів, накрапав легкий дощ і вивільняв буйство зеленого, притрушеного дорожнім і пустельним пилом. Дивитись — не надивитись. Далі багато фоток природи і тварин, яких ми бачили по дорозі, а ще кілька фоток святині посеред парку.

На передостанній фотографії сидять дівчата. Вони спокійні і навіть грайливі. Але не плекайте ілюзій і не намагайтеся з ними потоваришувати: десь неподалік чатує їхній хлопець. Після сутички з ним можна залишитись без фотоапарату, жмуту волосся чи з кількома синяками 😉 Це стосується не лише цих дівчат. Це про всіх дівчат і хлопців цього ж типу. Симпатичні і смішні, часом грізні, але добрі вони лише в мультиках!



2 thoughts on “Sariska National Park”

    • Ні. Вони загалом не часто трапляються людям на очі. Організовані сафарі спеціально їздять в місця, де вони живуть і то їх не часто бачать. А навколо святині пильнують, щоб вони не приходили. Щиро кажучи, мені не хотілося б зустріти тигра на волі. Хай ходять своїми шляхами, а ми своїми 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *